Департамент освіти і науки з сумом та почуттям глибокої скорботи повідомляє, що пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця Полікша Лідія Костянтинівна. Це великий директор, яскравий управлінець, людина високої культури та зразок самовідданого служіння освіті.

Полікша Л.К. народилася у м. Києві 28 травня 1937 року. Закінчила Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка за спеціальністю історик, учитель історії середньої школи. Свій трудовий шлях Лідія Костянтинівна пройшла від оцинковщиці Київського заводу «Червоний екскаватор», завідувача методичним відділом Київського Палацу піонерів і школярів, директора шкіл № 175, 178 (26 років) до заступника начальника управління народної освіти міста Києва (8 років).

Всі ці роки її трудова біографія складалася з буденних турбот про покращення столичної освіти. Завдяки її багатогранному педагогічному й організаторському талантові  Лідія Костянтинівна згуртовувала не один освітній колектив і націлювала їх на поступ уперед. Працелюб за натурою, вона була тим керівником, який ніколи не скупився на підтримку, добре слово для колег, не шкодував ні сил, ні часу, щоб втілити задумане. Вона жила освітою і користувалася високим авторитетом серед освітян столиці.

Для всіх, хто знав Лідію Костянтинівну вона була і назавжди залишиться взірцем порядності, інтелігентності та відданості ідеалам. Вірність професії, вірність школі, вірність освіті – були головними. Пішла з життя Людина, яка прожила його достойно.

Все, чого досягла Лідія Костянтинівна у своєму житті - це завдяки праці, постійному самовдосконаленню, життєвому оптимізму. І недарма її праця була  відзначена багатьма нагородами. Їй присвоєно звання «Заслужений працівник народної освіти», «Відмінник народної освіти України», була нагороджена орденом «Знак Пошани», грамотами та медалями.

Департамент освіти і науки висловлює щирі співчуття рідним і близьким з приводу важкої втрати.

Нехай добрий, світлий спомин про Лідію Костянтинівну назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто її  знав, любив та шанував.

Що ж, у людини короткий вік, та довга пам'ять. В ній вона житиме, поки живі ми.

Вічна Їй пам’ять!