Із 6 січня 1919 р. Україна має назву "Українська соціалістична радянська республіка (УСРР)", а уряд - Рада Народних Комісарів УСРР (Раднарком УСРР). Декретом уряду України від 25 січня 1919 р. всі навчальні заклади як державні, так і приватні передавались у відання відділу освіти Тимчасового робітничо-селянського уряду.

У 1919 р. Україна була захоплена арміями генерала Денікіна. Питання управління освітою не залишилися поза увагою і Головнокомандувача збройними силами на півдні Росії. Управління Народної Освіти підпорядковувалося Особливій Нараді при Головнокомандувачеві. Управління навчальними округами здійснювали Попечителі Округів (КМДА, ф.81, оп.59, спр.548, арк.11, 11 зв., 13, 15, 16, 17, 20, 20 зв., 31).

Розпорядження Попечителя Київського навчального округу Є.Спекторського, Управляючого Київським навчальним округом А.Ліперовського свідчать, що уряд за часів правління генерала Денікіна турбувався, щоб своєчасно розпочався навчальний рік, щоб під час розподілу навантаження між викладачами зберігалась встановлена законом норма кількості уроків і щоб „уроки данного предмета поручались преподавателю соответствующей научной спеціальності". Значна увага приділялась навчальним планам, програмам. (КМДА, ф.81, оп.59, спр.548 ,арк.15,17, ф.82, оп.1, спр.222, арк.133; ф.346, оп.1, спр.4, арк.24).  Для поліпшення обміну педагогічним досвідом і проведення різних освітніх заходів у 1922 р. було створено Київський будинок працівників освіти (з 1934 р.- Київський міський будинок вчителя). Не залишилася поза увагою і проблема матеріальної підтримки вчителів (КМДА, ф.81, оп.59, спр.548, арк. 11, 11 зв., 13, 14, 16, 17, 20, 20 зв.; ф.81, оп.59, спр.548, арк25). Однак, предметом особливої уваги в той час була мобілізація молоді на військову службу (КМДА, ф.81, оп.59, спр.548, арк.5).

З 1922 року Київський губерніальний відділ народної освіти очолював т.Салько (КМДА, ф.Р-1, оп.1, спр.49, арк.63; ЦДАВО, ф.166, оп.3, спр.59, арк127).

Структура Київського губерніального відділу освіти постійно змінювалася. У лютому 1923 року наказом по ГУБОНО затверджено Положення про новостворені комісії щодо пропаганди  народної освіти. Головою комісії було призначено т. Слуцького. На меті створення комісій було поширення пропаганди радянської системи освіти та висвітлення стану освіти на Київщині у засобах масової інформації.

У 1923 році до відповідальних осіб Київського ГУБОНО, як визначає у листі до Народного комісаріату освіти  завідувач Київського губернського відділу освіти т.Салько, відносилися: „Волинський - завгубполітпр., Шрайбер - завгубпрофобр., Ярославенко - завсоцвосом., Слуцький - замзавгубсоц., Харитонов - губинспект. пед. и соцєк.образования, Манжос - губинспект.тр.шк., Якубовський - завгуботд.печати, Яворський - губинспект. И.Т.О." (ЦДАВО, ф.166, оп.3, спр.59, арк.116). У квітні цього  ж року в ГУБОНО створено управління торговими підприємствами, апарат якого складався із секретаріату та бухгалтерії. Завідувачем управління було призначено т. Ізраілевського.

У 1925 р. завідувачем Київського губерніального відділу освіти, як засвідчують архівні документи, був т. Левицький.

У 1924-1926 рр. основна робота Київського губерніального відділу освіти була спрямована на охоплення „шкільною мережою дітей молодшого віку по м. Київу, згідно з декретом ВУЦВК'у про загальне навчання". Як свідчать архівні документи, „шкільною мережою охоплено в 1926-27 навч. році по м.Київу дітей від 8-11 років на 95%, а дітей від 8-9 років на 98%". Продовжувалася робота „в галузі ліквідації неписьменності", зокрема, „за даними перепису в вересні 1926 р. ... в м.Київі є 12.587 неписьменних. З цього числа на організовану людність припадає 12%". (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.48, арк.216-218).Навчальні плани однорічних курсів ліквідації малописьменності серед робітників затверджувалися в губполітосвіті, якому ці курси безпосередньо підпорядковувалися. Курси мали на меті надати малописьменним робітникам певну суму знань, до певного ступеня підвищити їх кваліфікацію (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.48, арк.216-218).

Протокол засідання секції наросвіти Київського губерніального відділу освіти, що зберігається в архіві, свідчить, що до 1 травня 1927 року планувалося ліквідувати неписьменність „організованого населення", а до 11-ої річниці Жовтня мала закінчитися загальна ліквідація неписьменності по м. Києву. У 1926 році кількість шкіл для малописьменних становила 38 одиниць (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.414, арк..23-25зв.).

Зменшено платню за навчання в школі. Як свідчать архівні документи, „всі ставки платні за навчання знижено на 25%". Поширювалася мережа вечірніх робітничих та професійних шкіл. На початку 1927 року в Києві працювало 5 вечірніх робітничих шкіл, в яких навчалося 1474 учнів (КМДА, ф.Р-4,оп.1,спр.414, арк..23-25зв.). Розроблення плану „переводу шкіл на національну мову викладання", забезпечення шкіл навчальними програмами та підручниками - було предметом особливої уваги Київського губерніального відділу народної освіти (КМДА, ф.р-4,оп.1,спр.414, арк.6-13 зв., 23-25 зв.).

Продовжувалася боротьба з дитячою безпритульністю. За існуючими архівними документами встановлено, що „ протягом 1925-26 р. з вулиць м. Києва взято до дитбудинків 820 дітей, за рахунок розвантаження дитбудинків від перерослих. Від 1/Х 26 р. до 1/1-27р. взято 387 дітей з вулиць, в тім числі 263 дітей 16-го і 17-го жовтня. За даними Статбюро, „на київських вулицях перебуває 80 безпритульних дітей від 7-17 років".

Для управління освітніми справами у м. Києві  15 липня 1931 р. був створений Київський міський відділ народної освіти відповідно до постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів УСРР "Про організацію відділів та інспектур при районних виконавчих комітетах та міських радах, виділених в окремі адміністративно-господарські одиниці" від 20 травня 1931 р. (ЦДАВО України, ф.1, оп.7, спр.23, арк.22-24) та Президії Київської Міської Ради від 13 липня 1931 р. (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.2557, арк.1-12). На засіданні президії Київської міської ради поряд з іншими відділами був створений відділ народної освіти. Завідувачем відділу народної освіти Київської міськради було призначено т. Вовченка, який одночасно обіймав посаду завідувача секції та голови президії секції.

Відділ народної освіти Київської Міської Ради на той час складався з 23 осіб.

"Завідувач відділу                                      1

Інсп. в справі нацмену                              1

Рефер. у справах проф. тех. освіти            1

Інспектор метод.                                      2

Референт у справі політехн.                      1

Інспектор соцвиху                                    2

"        комдитруху                                     1

"        дошкільн.                                        1

"        мас. комосвіти                                 1

"        культ освіти                                     1

"        лікнепу                                           1

"        літ. контр.                                       2

"        у справі мистецтва                           1

Рефер.в справі мат. забезпеч. шкіл            1

Референт бюджету                                     1

Секретар                                                 1

Інформ. статистик                                    1

Кореспонд. друкарок                               2" (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.2557, арк.1-12).

За час роботи т. Вовченка на посаді завідувача відділу народної освіти Київської міської ради (до червня 1932 р.) велика увага приділялась політехнізації шкіл, уведенню загальнообов'язкового семирічного навчання, підготовці та перепідготовці педагогічних кадрів, провадження останніх наукових досягнень у практику роботи шкіл.

У 1931 р. значна увага приділялася створенню дитячих садків як у місті, так і приміській смузі, дошкільному вихованню дітей та підготовці відповідних кадрів (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.37. арк.9; ф.р-4, оп.1, спр.1, арк.98; ф.р-4, оп.1, спр.37, арк.56).

1931 та 1932 рр. відзначалися завершенням ліквідації неписьменності, малописьменності та переходом до загальнообов'язкового 7-річного навчання.

Відповідно до постанови ВУЦВК від 9 лютого 1932 р. у зв'язку із новим адміністративно-територіальним поділом УСРР (ЦДАВО України, ф.1, оп.4, спр.1, арк.3-9), Київський міський відділ освіти передано із безпосереднього підпорядкування Народного Комісаріату Освіти УСРР до Київського обласного відділу народної освіти (ОблВНО) та Президії Київської міської ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Очолював міський відділ народної освіти у 1932-1933 рр. завідувач відділу т.Віленський (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.125, арк.18, 40). За даними архівних документів, міський відділ народної освіти знаходився за адресою вул. Революції, 37 а ((КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.124, арк.371).

Установлено, що до штату міського відділу народної освіти у 1932 р. входили такі особи:

заступники завідувача Київського ВНО - Полянський, Корчмар; секретар секції наросвіти міськради - С.С.Альтернацький;

керівник сектору комуністичного виховання дітей - Г.Розентул; секретар сектору комуністичного виховання - Семенюк;

керівник сектору масової комосвіти - Кириченко; секретар сектору масової комосвіти дорослих - Токаржевська;

завідувач сектору лікнепу - Березняк; інспектори лікнепу - М.Тищенко, Табачник, Качурівський; інструктор лікнепу по селу - М.О.Сіренко;

завідувач сектору колективного постачання - Баранкін;

інспектор дитячих будинків - Макарович;

інспектор сектору дитячих садків - Р.Крайновська;

інспектор мистецтва - Букаєв;

інспектор літконтролю - М.Єфремов;

інспектори сектору національних меншин - Ш.А.Гітіліс, Б.І.Гольдштейн;

інспектор-методист - О.Д.Буколь;

інспектор трудшкіл -О.Г.Загородній;

інспектор нерухомого майна КВНО - Чумаченко;

інспектор-методист дефективної мережі - М.Богоявленський (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.124, арк.132, 140, 151, 161, 166, 187, 193, 205, 259, 364, 421, 442, 463).

Відділ народної освіти керував методичною роботою шкіл міста та приміської смуги, здійснював заходи щодо ліквідації неписьменності та мало- письменності населення, здійснював політосвіту через бібліотеки, будинки колективістів, хати-читальні, театри та інші установи. Опікувався проблемами дитячих будинків та дитячих садків міста.

У 1933-1934 рр. Київський міський відділ народної освіти очолював С.П.Горбач (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.132, арк.7; ф.р-4, оп.1, спр.446, арк.1-7). За цей час структура МіськВНО не зазнала суттєвих змін. Предметом постійної уваги та контролю з боку керівництва, як свідчать протоколи наради інспекторів Міськвідділу Наросвіти, були питання: чіткого розподілу функцій між інструкторами, посилення відповідальності за виконану роботу (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.446, арк.6, 7).

Особлива увага, у зв'язку із переведенням столиці до м. Києва, на нарадах МіськВНО приділялася питанням перепланування існуючої мережі дитячих будинків. Передбачалося ліквідувати невеликі дитячі будинки, переглянути склад педпрацівників; встановити єдину форму одягу для дітей дитбудинків; провести ремонт приміщень; переглянути штати всіх установ з метою їх збільшення (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.446, арк.1-5).

З 26 квітня по жовтень 1934 р. до роботи приступив новопризначений завідувач міського відділу народної освіти Михальчук Степан Давидович (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.254, арк.1, 1 зв.).

З жовтня 1934 року до червня 1936 року Міський відділ народної освіти очолював завідувач відділу В.Д.Васютинський (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.8551, арк.15). Відділ Міськнаросвіти знаходився за адресою Воровського, 6 (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.438, арк.111).

Як видно з планів роботи міського відділу народної освіти, В.Д.Васютинський приділяв велику увагу виконанню запланованих відділом робіт, матеріальному та фінансовому забезпеченню шкіл міста та приміської смуги, підбору педагогічних кадрів та підвищенню кваліфікації вчителів, опікувався проблемами позашкільної роботи, розвитку шкільних бібліотек, санітарно-епідеміологічного стану в школах, ремонту та будівництва нових шкіл (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.583, арк.1,2, 4-12; ф.р-4, оп.1, спр.446, арк.24-26; ф.р-4, оп.1, спр.444, арк.137; ф.р-4, оп.1, спр.588, арк.2; ф.р-4, оп.1, спр.438, арк.39; ф.р-4, оп.1, спр.573, арк.4-12). Робота міського відділу народної освіти була відзначена на засіданні пленуму Міськради. Зокрема "... пленум Київської міської ради відзначає, що 1935/36 н.р. по Києву характеризується значними досягненнями в галузі покращення якості навчання, зміцнення дисципліни серед учнів, покращення кваліфікації вчителів і загальним піднесенням порядку та режиму в начальних та середніх школах. Цього навчального року більш як 10 тис. дітей почали навчання в 12-ти новозбудованих школах, які встатковані гарною меблею та навчальними приладдями. Відкриття цих шкіл значною мірою розвантажило окремі школи від двозмінної роботи та забезпечило гарні наслідки навчання. Цих наслідків школи столиці добились, виконуючи історичні постанови партії та уряду, "про організацію навчальної роботи і внутрішнього порядку в початковій, неповній середній та середній школі", "про підвищення заробітної платні вчителям та іншим шкільним працівникам", "про персональні звання для вчителів початкової та середньої шкіл" (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.7218, арк.15-18).

З середини 1936 року по 1939 р. Київським міським відділом народної освіти керував завідуючий відділу т. Лінійчук. Підтвердженням цього є постанова Президії Київської міської ради від 15 жовтня 1937 р. (КМДА, ф.р-1, оп.1, спр.9968 арк.1; ф.р-4, оп.1, спр.613 б арк.1, 2).

Накази по Київському Міськвно свідчать, що значна увага приділялася підвищенню якості навчання, аналізу навчально-виховної роботи, навчальних програм та підручників, методичним розробкам, районним конференціям, поширенню досвіду кращих шкіл, окремих вчителів, класних вихователів. На спільних серпневих семінарах учителів з Українським науково-дослідним інститутом педагогіки обговорювалися такі теми: "Методика закріплення матеріалу", "Норми оцінок з усіх предметів" (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.613 б арк. 1, 2).

30-і роки відзначаються також масовими репресіями проти українських освітньо-педагогічних кадрів.

«Контрреволюційні гнізда» було викрито в установах, що спрямовували розвиток освіти в Україні, насамперед - київських: Українській асоціації зі створення нової орфографії, Інституті філософії, Київському університеті, Інституті сходознавства тощо.

У 1933 році Народного комісара освіти М. Скрипника було звинувачено в тому, що він намагався «максимально відокремити українську мову від російської. Це було кваліфіковано як контрреволюцію".

У грудні 1936 року в Києві виїзна сесія Верховного суду судила 37 діячів української культури, яким було інкриміновано приналежність до підпільних організацій. 28 з них було засуджено на смерть.

«Боротьбістська змова» була викрита у 1935 році. Її керівниками було оголошено відомих українських письменників, митців, освітян. Серед них - провідний український драматург Микола Куліш (1892 - 1942 рр.).

У січні 1936 р. у Києві таємно судили групу, очолювану прославленим літератором, критиком, поетом і професором Миколою Зеровим (1890 - 1941 рр.).

Із спогадів сина репресованого вчителя: «...Пам'ятаю день 29 червня 1937 року. Пізно ввечері під'їхав «чорний ворон». Висипалися з нього «блюстителі порядку», увірвалися в будинок, оточили його і почалася вакханалія. Проводили обшук. Потрібно було доказати троцькістську , націоналістичну, ворожу радянській владі  «діяльність» батька. А після їх «діяльності» залишилися лише купи книг, паперу, битого посуду. Назавжди в пам'яті закарбувалися останні хвилини прощання. Плачуть рідні, плачуть діти, плачу і я, син, безсилий чимось допомогти рідному татусеві. Обійняв він мене і, ніжно цілуючи, сказав: «Не плач, сину, це якесь непорозуміння. Я швидко повернуся».

В той час, коли ми виходили з хати, ударили куранти і по радіо урочисто зазвучав «Інтернаціонал»... (Юшко А. Реабілітовано посмертно //Ленінська правда. - 1989. - 21 березня).

Окрім цих спогадів, є ще довідка Київського обласного суду від 1956 р. про реабілітацію вчителя фізики і математики Федора Юшка. Такими спогадами, на жаль, нікого не здивуєш. Скільки таких вчителів Києва і Київщини загинуло в сталінських таборах? Петро Романщак, Григорій Русаківський, Віктор Кукла, Іван Виговський, Олександр Варава... Такий список можна продовжувати без кінця.

Репресії 30-х років були страшним ударом по освіті Києва і всієї України. Проте не єдиним.

Про голодомор 1932-1933 рр. написано достатньо. Відомо й те, що голодувала вся Київська область, яка охоплювала тоді територію теперішньої Житомирської, Черкаської, частково Чернігівської областей. У березні 1933 р. лише у 66 районах Київської області голодувало 398 тис., а у квітні - 493 тис. чоловік. На вулицях Києва помирали сотні голодних селян. Ось уривок інформації з Києва від 12 березня 1933 р.: «В січні підібрано 400 трупів, а в лютому - 518, за 8 днів березня - 248. Крім того в місті щоденно підкидають понад 100 дітей...» (Листопад А. Голодомор: причини і наслідки. Спецвипуск-підручник. - 1933. - № 2. - С. 8-9).

Звичайно, що першими гинули від голоду діти і підлітки. Протягом 1932/33 н.р. школи поступово пустіли: помирали діти, помирали вчителі. Але діти помирали не тільки в голодних селах. Існували дитячі «Трудові табори», іншими словами тюремні табори, до ув'язнення в яких можна було формально засуджувати дитину (діти куркулів, репресованих та ін.). Тут теж лютував голод. Місцеві керівники органів народної освіти, жаліючи голодуючих дітей-сиріт, часто відправляли їх до міста в різні позашкільні установи, що часто давало їм можливість вижити.

При всьому трагізмі ситуації, що склалася в освіті Києва і України в 20-30-ті роки, ми бачимо й інші виміри оцінки цього періоду, якими, безперечно, не можна нехтувати. У 30 роках приймаються закони, які фактично відновлюють систему академічної середньої і вищої освіти, що призводить до значного розширення мережі навчальних закладів усіх типів; затверджуються нові навчальні плани, в яких велика увага приділяється вивченню каліграфії, арифметики, природознавства, географії, співів, історії, малювання. Збільшилася кількість годин на вивчення предметів гуманітарного циклу; більше уваги стало приділятися створенню стабільних підручників. Було видано буквар і книги для читання в 1-4 класах.

На початку 30-х років було виправлено ще одне перекручення в організації навчального процесу, яке зводилося до тези, що «виробництво  повинно бути вихідною точкою навчального процесу» і що «школа розвивається в напрямку повного злиття з виробництвом». Це й не дивно, адже лозунгом тих років був заклик: «Школа - цех заводу». (Ясницький Г. Розвиток народної освіти. - С. 107).

Таким чином, у розглянутий період освіта Києва й всієї України розвивалася у складних, напружених умовах; мала як безсумнівні досягнення, так і колосальні втрати. Звідси такі неоднозначні оцінки цього періоду в сучасній історико-педагогічній літературі.

Серед визначних досягнень можна назвати повну ліквідацію неписьменності наприкінці 30-х років; проведення політики українізації; величезне розширення мережі навчальних закладів всіх типів, науково-дослідних установ; зміни відповідно до вимог часу змісту викладання багатьох дисциплін тощо.

Серед негативних чинників на перше місце виступає заідеологізованість освіти, вихолощення змісту суспільних дисциплін, поступова русифікація освіти.

Трагедією українського народу став голодомор 1932-1933 років, масові репресії проти українських  діячів освіти.

Усі ці процеси, безумовно, відбились на подальшому розвиткові освіти та педагогічної думки як у Києві, так і в Україні в цілому.

Незначна кількість документів відділу Міськнаросвіти за 1941 р., яка зберігається в державних архівах, дозволяє встановити, що у 1941 р. зав.міськвно був т. Д.Т. Дударенко (КМДА, ф.р-4, оп.1, спр.615 арк. 1, 2).