Упродовж кількох десятиліть на всіх рівнях освітньої ієрархії ми декларуємо необхідність демократизації життя колективу школи. Усі керівники шкіл ніби і згодні з твердженням: школа стане джерелом «демократії знизу», якщо ми навчимось організовувати усі процедури планування її роботи на демократичних засадах.

Та вивчаючи стан організації планування діяльності шкіл, помітив: переважна більшість планів розроблена формально («аби було»), їх обсяг завеликий і з кожним роком стає все більшим. Річні плани роботи нерідко розроблені без належної участі таких учасників навчально-виховного процесу, як учні й батьки. У значній частині навчальних закладів перспективні плани роботи затверджені лише директором  та/або педагогічною радою. Ця практика вступає в протиріччя з чинними статутами цих закладів, де чітко визначені учасники навчально-виховного процесу, їх права і обов’язки, а також порядок ухвалення стратегічних і поточних рішень. 

У багатьох закладах річний план роботи й плани роботи педагогічної ради, методичної ради, методичних об’єднань педагогічних працівників, органів громадського самоврядування між собою не узгоджені. Це дає підставу спрогнозувати, що діяльність зазначених органів через нескоординованість буде неефективною і малорезультативною. 

Причин такого стану кілька, але найголовнішою, на мою думку, є нерозуміння адміністрацією функцій плану, процедурних питань організації планування роботи закладу та ролі й місця в ньому різних учасників навчально-виховного процесу. 

Як підтверджує мій багаторічний досвід спілкування з керівниками навчальних закладів, не лише малодосвідчені, але часто й «просунуті» керівники переконані в тому, що немає жодної потреби залучати до процесів планування роботи закладів учнів, батьків, представників громадськості.

У значної частини керівників навчальних закладів, на жаль, немає елементарного розуміння ролі й місця органів громадського самоврядування: конференції (загальних зборів) колективу закладу, ради закладу, батьківського комітету, учнівського комітету (парламенту) в системі планування діяльності колективу, що призводить до недооцінювання зазначеної ланки роботи. 

Головними причинами низького рівня планування розвитку закладу, складання й виконання перспективних і річних планів роботи, на мою думку, є:

- недостатнє розуміння частиною керівників закладів мети, принципів, методів і форм стратегічного планування розвитку закладу та його відмінностей від річного планування;

- недостатня сформованість у значної частини керівників закладів умінь підготовки й розроблення перспективного й річного планів, діагностування та аналізу стану діяльності закладу;

- брак ініціативи й наполегливості керівників закладів у пошуку оптимальних для даного закладу освітніх інновацій та шляхів їх впровадження;

-  невиконання норм, передбачених Статутом, щодо залучення до участі у плануванні діяльності закладу органів громадського самоврядування й таких учасників навчально-виховного процесу, як учні та батьки.

У Примірному статуту загальноосвітнього навчального закладу розгляд та ухвалення стратегії розвитку закладу відноситься до повноважень вищого органу громадського самоврядування. Так у п. 4.2 цього документу зазначено, що цей орган (загальні збори або конференція колективу закладу) затверджує основні напрями вдосконалення навчально-виховного процесу, розглядають інші найважливіші питання діяльності навчального закладу. Затвердження ж планів роботи статут відносить до повноважень ради закладу (пп. 2.1, 4.3.6). 

Тож, концепція розвитку закладу, у якій закладаються підвалини перспективного планування, повинна: 

- розроблятися адміністрацією спільно з радою закладу; 

- погоджуватися з педагогічною радою, органами учнівського та батьківського самоврядування, профспілковим комітетом;

- схвалюватися загальними зборами (конференцією) колективу закладу.

На основі концепції розвитку закладу рада закладу після погодження з педагогічною радою затверджує перспективний план роботи закладу. Як правило, перспективний план розробляється на п’ять років, з його структурою повинна коригуватися структура  річних планів роботи навчального закладу. Це стосується і кількості розділів, і структури планування конкретних заходів. 

Проте, у 80% навчальних закладів, які я відвідав за останні 10 років, жодна з перелічених вище вимог не виконувалась.

Зайве доводити, що головною перевагою громадсько-державної моделі управління освітою має бути оптимальне задоволення потреб та інтересів учасників освітнього процесу, яке базується на гармонійному поєднанні загальнодержавних регулювань та громадських ініціатив. Незрозуміло яким чином керівники величезної кількості навчальних закладів збираються забезпечувати на практиці демократизацію системи освіти, якщо вони самі ігнорують виконання вимог нормативних документів, зокрема і статутів керованих ними навчальних закладів?!

Річне планування 

Зважаючи на важливість навчального плану для життя закладу, Статутом закладу передбачені певні процедури щодо його обговорення та ухвалення представниками інших учасників навчально-виховного процесу через раду закладу, піклувальну раду, органи учнівського самоврядування тощо. Проте, в більшості відвіданих мною закладів (до 90%) ці процедури не виконувались. 

План роботи закладу повинен бути стислим, конкретним, лаконічним, передбачати заходи, які обов'язково мають бути виконаними і які можна контролювати. Усі керівники шкіл цілком погоджуються з такими вимогами, проте вказують на неможливість їх виконання. І тут їх можна зрозуміти, оскільки волюнтаристські підходи Міністерства до цього питання не дають можливості закладам виконати ці норми. 

По-перше, Міністерство в Інструкції з діловодства до цього часу не визначило чітких вимог до змісту та обсягу перспективного та річного планів.

По-друге, нескінченний паперопотік з Міністерства та місцевих органів управління освітою змушує керівників шкіл вносити до планів роботи все більше й більше заходів, розробляти все більше додатків, деякі з яких є абсолютно непотрібними та зайвими.

Попри те, що чинними нормативними документами передбачено створення лише річного і перспективного планів роботи, в значній частині закладів існує практика додаткового розроблення окремих планів (плану методичної роботи закладу, плану роботи з охорони праці й безпеки життєдіяльності, плану виховної роботи тощо). Це не лише суперечить чинній нормативній базі, але й є недоцільним і недоречним, оскільки вимагає від розробників додаткових витрат часу та інших ресурсів, а створені в результаті такої діяльності документи містять ті ж самі заходи, що передбачає річний план, тобто фактично дублюють його. 

Технологія підготовки та схвалення річного плану. 

Важливим аспектом, якому керівник повинен приділяти особливу увагу, є технологія створення річного плану роботи. Саме там слід передбачити посилення й конкретизацію ролі різних учасників навчально-виховного процесу в плануванні роботи закладу. 

У зв’язку з цим доцільно було б в кінці поточного навчального року (як варіант – у квітні) видавати наказ по школі щодо складання річного плану на наступний навчальний рік з чітким визначенням обов’язків посадових осіб. У травні проекти окремих розділів річного плану слід узгодити одне з одним та розпочати процес обговорення плану з різними категоріями педагогічних працівників, учнів, громадськими організаціями та ін. Доцільним є проведення ділової гри або тренінгу за даним напрямом. 

Пропоную апробований спочатку в моїй школі, а пізніше – в кількох інших алгоритм розроблення і ухвалення річного плану:

1. Видання наказу (усного розпорядження) про підготовку плану роботи на наступний навчальний рік (квітень).

2. Робота комісії з розроблення річного плану (квітень – травень).

• Підготовка методики діагностування учасників навчально-виховного процесу щодо оцінки роботи закладу за навчальний рік, що завершується, та прогнозування роботи на наступний навчальний рік (до 20 квітня).

• Здійснення діагностування (з 20 до 30 квітня). Підготовка аналітичних довідок щодо виконання плану роботи за минулий навчальний рік за розділами плану та відповідних пропозицій до плану роботи на наступний навчальний рік (до 10 травня).

• Збирання та аналіз матеріалів із різних джерел інформації для плану роботи на наступний навчальний рік (до 15 травня).

• Узагальнення пропозицій щодо змісту і структури плану роботи на наступний навчальний рік (до 15 травня).

• Забезпечення складання проекту плану роботи керівниками усіх підрозділів закладу (до 30 травня).

3. Обговорення й ухвалення першого варіанту плану роботи на засіданні ради при директорові (31 травня). Забезпечення ознайомлення з планом роботи всіх учасників навчально-виховного процесу та їх участі в його обговоренні (червень – серпень). 

4. Погодження плану на засіданні шкільного парламенту (учнівського комітету) (червень).

5. Погодження плану на засіданні профкому (червень).

6. Погодження плану на засіданні батьківського комітету (червень).

7. Погодження плану на засіданні педагогічної ради (серпень).

8. Затвердження плану на засіданні ради закладу (серпень).

Передбачаю, що дехто з читачів скаже, що це все – прості й зрозумілі речі, які можуть бути цікавим хіба що для новопризначених директорів, а досвідчені це все знають. Мені ж пригадується випадок, що мав місце в одній із відомих на всю країну шкіл. Директор, автор кількох науково-методичних статей, ніяк не могла зрозуміти, навіщо вся ця канитель, чому не можна, як раніше – зібралися з завучами, пару годин посиділи, на пед. раді затвердили – і вперед? Коли ж я їй нагадав, що для визначення процедури погодження та затвердженнярічного плану роботи загальноосвітнього навчального закладу слід звернутися до нормативних документів, зокрема до Статуту школи, директор довго його шукала (хвилин сорок), а потім, коли прочитала відповідні розділи, була дуже здивована. «Це ж треба, – сказала вона, – а чому мені про це ніхто не повідомив раніше?». Можна було б вважати це одиничним курйозним випадком, що не заслуговує на увагу. Проте, на жаль, таких випадків досить багато, тож таких управлінський лікнеп не є зайвим.

Отже, відповідно до Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу:

- план роботи затверджується радою навчального закладу (п. 2.1);

- робочий навчальний план навчального закладу державної і комунальної форм власності погоджуєтьсярадою навчального закладу і затверджується відповідним органом управління освітою; робочий навчальний план приватного навчального закладу затверджується засновником (власником) та погоджуєтьсявідповідним органом управління освітою. У вигляді додатків до робочого навчального плану додаютьсярозклад уроків (щоденний, тижневий) та режим роботи (щоденний, річний) (п. 2.2);

- щоденна кількість і послідовність навчальних занять визначається розкладом уроків, що складається на кожен семестр відповідно до санітарно-гігієнічних та педагогічних вимог, погоджується радою навчального закладу і затверджується директором (п. 2.11);

- тижневий режим роботи навчального закладу затверджується у розкладі навчальних занять (п. 2.11).

Крім того, у пп. 4.8, 4.9 Типового статуту загальноосвітнього навчального закладу зазначено, що педагогічна рада, постійно діючий дорадчий колегіальний орган, також розглядає питання удосконалення і методичного забезпечення навчально-виховного процесу, планування та режиму роботи навчального закладу. Тому план роботи слід обов’язково погоджувати з педагогічною радою.

На жаль, на практиці у переважній більшості шкіл саме педагогічна рада виступає в ролі головного, а іноді й єдиного колегіального органу, який за поданням адміністрації затверджує розроблений нею план роботи школи, без будь-якого обговорення його з будь-якими іншими передбаченими статутом школи органами. 

Планування діяльності загальноосвітнього навчального закладу є технологією управління, спрямованою на врахування потреб та запитів усіх учасників навчально-виховного процесу. 

Споживачам освітніх послуг – учням і батькам – участь у процесі планування потрібна для того, щоб: 

• розширити можливості задоволення духовних, соціальних, особистісних потреб;

• отримати якісні освітні послуги, нові знання; свідомо здійснювати вибір навчального закладу. 

Педагогічним працівникам – для того, щоб: 

• використати можливості для самореалізації; 

• працювати з кращим результатом; мати можливість отримати додаткову оплату праці. 

Керівникам навчального закладу – для того, щоб: 

• визначити стратегію розвитку школи в нових соціально-економічних умовах; 

• забезпечити удосконалення педагогічної системи школи; 

• ефективніше використовувати матеріальні, фінансові та людські ресурси. 

Однією з найважливіших умов успіху планування є спроможність адміністрації мобілізувати учасників навчально-виховного процесу на творчий розвиток, високі досягнення у вибраному ними напрямі роботи. Під час підготовки до планування слід обов’язково враховувати умови конкретного закладу (зовнішні та внутрішні).

Людей слід розглядати як ініціаторів власних дій, а не як одиниці планування. Якщо ж люди  розглядаються як об’єкт, а не суб’єкт дій, якщо домінує маніпуляторський, а не мобілізуючий погляд на них, якщо обирається стратегія адміністрування, а не провідництва та розвитку персоналу, – успіху не буде.

Усе, сказане вище, на мою думку, можна вмістити в один абзац: «Зробіть процес планування по-справжньому демократичним, допустіть до нього усіх членів колективу, зокрема – учнів і батьків, як ініціаторів власних дій, а не як одиниці планування. І це буде запорукою успіху всього колективу!». 

Наведу ще два приклади, які підтверджують необхідність управлінського «лікнепу» у сфері планування роботи навчального закладу.

Приклад перший. Один дуже «просунутий» директор відомої і зразкової школи з подивом запитував мене, прочитавши статтю про роль учнівського самоврядування і ради школи в процесі планування роботи: «Що ж ти мені пропонуєш – щоб я погоджував план роботи з учнями? А що вони в цьому розуміють? А про затвердження плану радою школи і мови бути не може. Як це ти собі уявляєш: я розроблю з завучами план і віддам його на затвердження якимось тіткам?». 

Приклад другий. У більшості навчально-методичних посібників з проблем планування діяльності школи, що видавалися останніми роками, усі плани, і перспективні, і річні, що виставлені як зразки в додатках і на які посилаються автори затверджені лише педагогічною радою або директором школи. Жодного натяку на будь-яку роль будь-яких органів громадського самоврядування у підготовці, погодженні та затвердженні планів там ви не знайдете. 

Упродовж останнього десятиліття в нашій країні на різних рівнях багато говорять про нову парадигму освіти, компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу тощо. Виникає запитання: яким чином можна формувати й розвивати, наприклад, соціальну й громадянську компетентності учнів, нехтуючи їх правами, передбаченими Статутом школи, не залучаючи їх до участи в усіх демократичних процедурах життя школи, зокрема й стосовно планування її діяльності?

Практику ж, поширену в загальноосвітніх навчальних закладах, за якої лише один із учасників навчально-виховного процесу – педагогічний колектив на чолі з адміністрацією – розробляє, обговорює та затверджуєплан роботи школи, вважаю не лише аморальною з погляду педагогічної етики, але й протиправною, оскільки це є грубим порушення статутних норм. На жаль, чомусь інспектори управлінь і відділів освіти, методисти методичних кабінетів не звертають на це увагу. Інколи від них можна навіть почути: «Яка різниця, хто розробив та затвердив план? Головне – як він виконується!». 

Післямова

Будь-яка, хай найкраща, удосконалена і реформована нормативно-правова база нічого не змінить, доки: 

1) не з'явиться нова культура планування на рівні школи, а це вимагає не лише інших підходів, але й інших керівників шкіл, з іншим мисленням, з іншими світоглядними позиціями, і, з рештою, з іншим рівнем менеджерської підготовки;

2) не зміниться система управління освітою, адже зараз головне для директора й завучів – напхати до плану купу рекомендованих згори заходів. Саме в цьому на сьогодні полягає пріоритетне завдання планування роботи закладу: нічого не упустити, нічого не забути, все, врахувати з того, що надіслало Міністерство освіти і науки, обласне управління, міське управління або районний відділ освіти. План роботи школи сьогодні, як правило, розробляється виключно для осіб, які перевіряють її роботу або вивчають досвід (інспекторів, методистів, представників різних служб тощо), а не для колективу школи.

Звісно, питання про характер процесу планування роботи (демократичний – автократичний) є актуальним на всіх рівнях: міністерському, обласному, міському (районному), шкільному. Тільки у випадку, якщо ми не лише допустимо громадськість і представників від усіх учасників навчально-виховного процесу до планування, але й забезпечимо їх активну участь у цьому процесі на всіх рівнях (до речі, згідно з постулатами громадянського суспільства), ми зможемо всерйоз говорити про осучаснення процесу планування і зрештою про роль  школи як одного з джерел управління суспільством «знизу».

Отже, планування роботи школи є своєрідним індикатором, лакмусовим папірцем для виявлення рівня демократичності стилю управління системою освіти. Як відомо, демократія починається з процедури. Немає процедури – немає й демократії. Можна припустити, що через розв’язання проблеми демократизації процесу планування роботи школи ми зможемо вийти на новий рівень осмислення найважливішої проблеми освітнього менеджменту: зовнішнє управління чи школобазований менеджмент? Що ефективніше? Або – як їх можна найоптимальніше поєднати?

 Список використаних джерел

1.Інструкція з ведення ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 2000. – № 17. – С. 3-13.

2. Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу, затверджене  наказом Міністерства освіти і науки України від 05.02.2001 р. № 45 [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0146-01.

3. Примірне положення про раду загальноосвітнього навчального закладу, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 27.03.2001 р. № 159 [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/.

4. Примірний статут загальноосвітнього навчального закладу, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 29.04.2002 р.    № 284 [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/.

5. Рекомендації до планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти : лист Міністерства освіти і науки України від 14.08.2008 р. № 1/9-520 [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/.

6. Проект нової Інструкції з діловодства у загальноосвітніх навчальних закладах. – 01.07.2014 // Сайт МОН України. Громадське обговорення [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/.

Жосан Олександр Едуардович,
доцент кафедри  педагогіки, психології і корекційної освіти
Кіровоградського обласного  інституту післядипломної педагогічної освіти
імені Василя Сухомлинського