Софія Григорівна Ярова
Вчитель, директор школи, одна з п’ятнадцяти Праведників народів світу (так називають людей, які рятували євреїв за часів Другої світової війни), які живуть в Києві, член комісії з увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру і голова Асоціації праведників народів світу і Бабиного Яру міста Києва.
Народилася Софія 18 вересня 1925 у Києві, де і прожила з батьками свої перші 15 років так само як і багато дітей того часу: граючись, ходячи до школи, допомагаючи батькам, до того часу поки не почалася війна…спочатку десь здалеку потроху, але з кожним днем наближаючись до мирного життя дівчинки. 18 вересня…16 день народження, як багато сподівань та мрій він приносить в життя кожної дівчини, але… як згадує Софія Сергіївна «…18 вересня в мене був день народження — виповнювалося 16 років. І в цю ніч війська Радянського союзу покинули місто, а я нічого не знала. І пам’ятаю, як я стою перед дзеркалом, придумую, яку мені зачіску зробити собі на вечір. Заходить тато, кладе на стіл кілька шматків мила і каже, що не зможе залишитися на свято — в Золотоноші висадився німецький десант, і їх взвод відправляють за Дніпро. І раптом тато поцілував мене. А у нас в сім’ї це не було заведено. Я відразу зрозуміла, що щось не так. Розшукала маму, і ми кинулися в частину до батька. І ми зрозуміли — радянські війська залишають столицю. У 12 дня вони пішли, а в годину — підірвали ланцюговий Миколаївський міст через Дніпро. А на наступний день в місто зайшли німці…»
А Софія зі своєю матір’ю залишились у окупованому місті. Їх найближчими сусідами була сім’я Липницьких, що складалась з чотирьох осіб. Як тільки німці увійшли на територію Радянського Союзу, в червні 1941 року, Липницького призвали до лав Червоної Армії, і незабаром він загинув в бою. Його дружина Тетяна з дітьми, 12-ти річної Марою і чотирирічним Аркадієм, вирішила евакуюватися на схід. Вони не встигли виїхати досить далеко, як німці повністю окупували область, і їм довелося повернутися до Києва. На початку вересня 1942 року Єфросинія дізналася від знайомої, що Липницькі повернулися в місто і проживають у цієї жінки в будинку. Єфросинія і Софія пішли провідати своїх колишніх сусідів, і ті розповіли, що повернулися до Києва, оскільки їм здавалося, що в місті більше можливостей вижити. Єфросинія і Софія залишили їжу для Липницьких.
В ту ж ніч, не дивлячись на комендантську годину, Тетяна Липницька з дітьми опинилися на порозі будинку Бойко. Виявилося, що зять знайомих Бойко наказав їм вигнати єврейську родину з будинку. Протягом п’яти днів вони ховалися в будинку у Бойка, а потім Софія відвела їх до Василькова, в будинок своєї тітки.
Звідти за допомогою дядька Софії Липницькі перебралися в село Ксаверівка, де їх прийняли за біженців, їм вдалося знайти роботу, не дивлячись на відсутність яких би то не було документів. Після звільнення Липницькі повернулися до Києва.
Звільнення Києва Софія з батьками зустріли в Рославичах. Повернувшись до Києва пішла працювати телефоністкою на київській станції міжміського зв’язку. А через тиждень 10 дівчат зі станції послали прокладати кабель для фронту, рити траншеї, і кожного дня на розчистку Хрещатика. Після було навчання в кіноінженерному інституті, звідки дівчина (непросто їй давалася математика) перевелася в Учительський інститут. Навчалася на відмінно.. Завершила навчання в 1947 році, пішла в школу вчителем української мови та літератури. Закінчила заочно ще два ВНЗ та у 1967 році стала директором нової 189-ї школи.
7 вересня 1997 року Яд Вашем удостоїв Єфросинію Бойко і її доньку Софію Бойко почесним званням «Праведник народів світу».