Вихованці та педагоги Київського Палацу дітей та юнацтва вшанували загиблих під час Голодомору 1932-1933 років

26 листопада вихованці та педагоги Київського Палацу дітей та юнацтва вшанували загиблих під час Голодомору 1932-1933 років.

Гуртківці з керівниками відвідали Національний меморіал жертв Голодомору та поклали символічні колоски — ті, які в інші часи могли врятувати чиїсь життя.

О 16.00 всі присутні у Палаці запалили свічки пам'яті, згадали невинно загиблих під час геноциду українського народу та взяли участь у загальнонаціональній хвилині мовчання.

Золота пшениця і блакитне небо,

Врожаїсте поле обрій залива.

І густе колосся гнеться. Так і треба.

Й повниться думками моя голова.

Й постають картини в пам'яті незвичні,

І душа холоне з спогадів таких

Про людей, що в пам'яті у моїй навічно,

І про той страшний, непрощенний гріх.

Йду я, й знову ніби те ж і саме поле,

Ніби і колосся в обрій ударя,

Тільки що сповите небо горем й болем,

Й кров'ю заливається вранішня зоря.

Ген стерня колюча штиркає у хмари,

Вже врожай гниє десь посеред полів.

Й бродять полем люди, страшні, як примари..

Он хлопчина з голоду навіки зомлів!

А там десь на сході, де багаті села,

Хати похилились від смертей і сліз.

І літа з воронням дума невесела.

Хто стільки страждання й болю нам приніс?

Але вже зникає марево колишнє,

Знову небо сяє, тиха ця блакить..

Тих, хто зло приносив, хай просить Всевишній.

Я ж забуть не можу, не можу простить.

Яніна Дияк