Вірші учнів закладів профтехосвіти - учасників конкурсу "Душа поезії-2018"
КВПУ будівництва і дизайну
Учень 24 групи Осуховський Сергій
БІЛЬ
Чому у світі стільки болю?!
Чому без щастя та любові?!
Чому нема сенсу буття?!
Невже так пізно щось змінити?!
Невже вам хочеться так жити?!
Невже нам дітям України,
Так до вподоби це життя?
Давайте знімемо кайдани,
І підіймемось із колін!
І разом з нашим рідним краєм,
Будемо прагнути до змін!
* * *
КВПУ будівництва і дизайну
учень 24 групи Осуховський Сергій
МИТЬ
Так хочеться покинути на мить,
Цей світ жорстокий та недбалий.
Так хочеться поринути у світ,
Бажань, думок та мрій своїх чималих.
Бо в тому світі, звідки ти прийшов,
Перебуває зло, війна, насильство.
Так хочеться, щоб незабаром все пройшло,
Щоб завершились всі ці нескінченні вбивства.
* * *
КВПУ будівництва і дизайну
учениця групи 2М-1 Дмитруха Анастасія
СТРАЖДАННЯ
Я буду гірко страждати
І у неба розради благати.
Вночі у тумані блукати,
Тебе все шукати, шукати…
Я буду на тебе молитись,
І буду до тебе іти,
Лише б із шляху не збитись,
Щоб тебе, коханий, знайти!
Я буду гірко страждати
І у неба просити відради.
Я буду тебе все шукати,
Лише за кохання заради.
* * *
КВПУ будівництва і дизайну
учениця групи 2М - 2 Копішинська Карина
Я ЇДУ, Я ЇДУ ДОДОМУ…
Швидка електричка по колії мчить,
Дощ миє вікно, гуркіт грому.
А серце у грудях, мов пташка, тремтить:
Я їду, я їду додому!
Міняються села. Зупинки біжать.
Наступна моя – вилітаю.
Як добре на рідній землі постоять,
Я іншого щастя не знаю.
А ще до села треба якось дійти.
Доїхать, добити, домчати,
По рідній утоптаній стежці пройти,
Або між дерев заблукати.
Скупаюсь в цілющій, пшениці сільській,
Умить забуваю про втому.
Як легко на серці сьогодні мені:
Я їду, я їду додому.
КВПУ деревообробки
Калита Тетяна, группа К11
Для тебя
Судьба тебя мне, милый, подарила,
Судьбу никак мне изменить нельзя.
Прошу, не смейся надо мною,
Что я веду себя, как малое дитя…
Ведь я впервые в жизни полюбила!
И я весну встречать готова,
Пусть солнце нам с любовью светит.
Живу, дышу, творю я снова,
И слёз моих никто уж не заметит…
А если что – виной всему весенний дождь!
Мне кажется, была я изо льда,
Но от любви душевный лёд растаял,
И счастье я своё нашла,
Меня ты чувствовать заставил…
Да здравствует святая первая любовь!
* * *
КВПУ деревообробки
Савельєв Савелій, група № 11
Дружба
Считаю я, что дружба – та же лотерея,
И в дружбе далеко не каждому везёт.
А истину покажет только время,
Кто дружбы крест к вершине донесёт.
Но есть другая сторона медали:
Тебя твой друг бросает в трудный миг,
Забыв, как вместе беды преодолевали…
От этого твой смех вдруг превратится в крик!
Ведь дружба – это страх, волненья, испытанья,
Но ведь награда в дружбе тоже велика -
За друга верное плечо пойдёшь на все страданья,
За осознанье, что твой друг с тобою до конца!
КВПУ деревообробки
Савельєв Савелій, група № 11
Как бывает
Я помню нашу верную, казалось, дружбу,
И память эта сердце в клочья рвёт.
Я помню нашей дружбы лучшие моменты,
И эта память мне покоя не даёт.
Бывали ссоры – сил едва хватало превозмочь,
Но всё-таки мы с другом силы находили.
И хоть ослаблены духовно были мы,
Но ссоры как-то сами проходили.
Но всё-таки не выдержали мы проверки,
И стало мне известно слово „больно“.
И потому окутала меня печаль и злоба,
Что друг мой всё же смог отдать команду„вольно“.
Теперь не знаю, стоит ли искать мне силы,
Чтоб сделать окончательный рывок:
Решить конфликт, чуть-чуть понадрывая жилы,
Или уйти во тьму, усвоив горький для себя урок.
* * *
КВПУ технологій та дизайну одягу
Вершиніна Владислава
«Тепер ми будемо разом»
Я випадково переплутала адресу,
Приїхала туди, де ще нi разу не була.
Малесенька будiвля без прогресу,
Шумiла тихо та гула.
Я не змогла поїхати додому,
Мене, мов потягло до цього гулу.
Тим паче, я боюся дуже грому,
Якому вже початись треба було.
Біля дверей мене зустріла жінка:
"Проходьте! Зараз в них обід."
Вона розказує щось голосочком дзвінким
Про каву, про папери, про пиріг.
Та я не чую. Я занурена у себе.
Слухняно йду по білих коридорах.
"Вони закінчать, й познайомитесь, як треба".
А на дверях табличка "волонтерам".
І ось я вже в малому кабінеті,
Навколо - фотографії сумних дітей.
Комп'ютер... Тут немає Інтернету.
Це інший світ. Багато дуже цих світів.
А жінка все мені про щось говорить,
Навчає, виклада на стіл папери.
"Ви не хвилюйтесь. Плакать будуть знову.
Та то від радощів, не від химери."
Хапаю ротом, тьмяніє повітря -
Я здогадалась, де зараз сиджу.
Дивлюся у вікно. Який же дужий вітер!
Дзвінок. За жінкою іду.
Маленькі дітки дивляться на мене,
А дівчинка у платтячку кричить,
Біжить. Гукає: "Нене! Нене! Нене!
До мене ти прийшла? Скажи?!"
Я все мовчу, не в силах щось промовить,
Дівчатко ж рученята бліді тягне.
Краплинки пляттячка у оченятах її тонуть.
Я плачу. Все ще не прийшла до тями.
А крихітка мене вже обіймає.
"Ти - моя мама. Я впевнена в цей раз!
Ну все! Я побіжу збиратись".
Побігла... Поразка всіх поразок.
"Ви не хвилюйтесь, жіночка сміється,-
Все буде добре. Можете іти".
І розуміє по сльозі, що з ока ллється,
Я не змогла прийняти ці світи.
І ось переді мною крихітка маленька,
Вона з валізою готовою стоїть.
"Ми їдемо? Ти готова, ненько?"
Я плачу... Усмішка пішла умить.
"Пробач... Пробач... Пробач, дитино!"
Я захлинаюся в солоних цих сльозах.
"Біжи. Ти помилилась", - забирає її жінка,
Та віри так багато в крихітки очах.
Зібравши силу всю, я крок зробила.
"Це моя дівчинка! Нікому не віддам!"
Я бачу, бачу, як вона підбігла.
"Тепер ми будем разом, мам!!!"
* * *
КВПУ технологій та дизайну одягу
Вершиніна Владислава
«Я продолжу верить в добро»
Я очень люблю вас, люди.
И верю я в вас очень сильно.
Пусть друг другу вы судьи,
Но я судить вас бессильна.
Пусть плюете на землю и в души.
Пусть вы любите делать насильно.
Пусть друг другу - бойцовские груши.
Но я вас судить бессильна.
Пусть весь мир ненавидит поэтов.
Пусть сломали поэту ребро.
Знаете, я не сужу вас за это.
Продолжаю я верить в добро.
Пусть за каждым углом боль и грусть.
Пусть забыли друг друга давно.
И безденежье тоже! Пусть!
Продолжаю вам делать добро.
Пусть не знаете, что это добро.
И забудете его очень скоро.
Но знайте - отныне мне все равно!
Я вас люблю, и это мой город!
Мы воздухом дышим одним.
И светят одни нам звёзды.
Мы – Божий народ, что един.
И я посвящаю вам слёзы.
Я плачу за вас каждый день.
Вы – боль, что живёт в моем сердце.
И плачет со мною сирень.
И звёзды ревут со мной вместе.
Пишу вам и плачу, и злюсь.
Мне уже давно все равно
На то, что я вас боюсь.
Я продолжу В ВАС ВЕРИТЬ – В ДОБРО.
* * *
КВПУ технологій та дизайну одягу
Вершиніна Владислава
«Любовь на велосипеде»
Во всем этом мире.
Только любовь, едущая на велосипеде
По километрам, по милям.
Быть может красивой.
Едущая по свету.
Такая желтая, как сыр…
Или желток в такой идеальной яичнице.
И вкусная, как огурцы…
Едущая по свету отличница.
Только она в своих полосатых гетрах,
И ресницах в пушистом снегу…
Такая легкая, будто ветер.
И будто песок на берегу…
Во всем этом мире…
Среди радости на роликах…
И грусти на сломанном скейте.
Только она быть может красивой.
Без видео, музыки, роликов.
Вот только сейчас, в этом моменте.
Во всем этом мире…
Та любовь, что едет в красной машине.
С синегубым любимым.
И трубкой ползущей, прозрачной…
С цветами в корзине.
И небом рваным, невзрачным.
Только она будет жить…
Сквозь века и столетия.
Сквозь похоронные речи.
Пустые конверты.
Сквозь печальные этажи.
И многие годы.
Поездки на кладбище.
Слезы, невзгоды.
И розы… красные розы,
Так сладко пахнущие.
Лишь любовь, едущая по миру
На своем стареньком велосипеде.
Проезжающая километры и мили…
Она то, ради чего жить стоит на свете.
* * *
Київське вище професійне училище швейного та перукарського мистецтва
учениця групи № 203 Балісевич Ольга
Війна
Давай, руйнуй все далі,
Чи Бог простить тобі цей гріх?!
Я серце не змогла сховати,
Ти ж на обід ще й душу з’їж.
Поперек горла тобі стану.
Я сильна, все переборю
Хоч у душі знов урагани,
Себе ніколи не скорю.
Хоча я дівчина, не воїн,
Стальні я лати одягну
І залишиться тільки спомин…
Я виграю і цю війну!
* * *
Київське вище професійне училище швейного та перукарського мистецтва
учениця групи № 203 Балісевич Ольга
Я відшукала наше небо
Я відшукала наше небо
Серед пустелі, самоти…
Чому мовчиш?...
Мабуть, не треба,
Коли запалюють свічки?
Перегорни назад сторінку…
Не бійся...Більше не болить…
Лише однесенька краплинка
В долоньку скрапує за мить…
* * *
Київське вище професійне училище
швейного та перукарського мистецтва
учениця групи № 210 Тітова Інна
Наш світ зруйновано давно
Чи варто змін у нім чекати?!
Від того, в кого є черстве єство?
Хто ковдри шмат на себе більший тягне?!
Чому цей світ так лицемірства прагне?!
Безжалісні , зажерливі, зрадливі,
В майбутньому чи будете щасливі?!
А де ж тоді душа? Загинула?
Втопилася небога чи пропала?
Яка ж попереду нам стелиться дорога?
Щодня – гризня…За що?-
Та за мізерну правоту…
Прокиньтесь! Досить! Вже набридло!
Чи сіять й далі будем сліпоту?!
Тож відновіть душевний храм
І не паплюжте в ньому дорогого…
Не деградуйте, віднайдіть себе у цьому світі,
Тоді світ знову заспіває «Херувим!»,
Очистим храм і оживим,
Постанемо з руїн ,
І будем сонячним теплом зігріті…
* * *
Київське вище професійне училище
швейного та перукарського мистецтва
Редько Діана учениця групи № 110
Біжать роки, літа минають.
Буває всякого в житті і дні швиденько пролітають
Лише війна до перемоги все ніяк
Свій шлях не подолає.
Щодня ми бачимо з новин: пожежі, грабежі, насилля…
Ми чуємо про зниклих безвісті людей
І від хвороби кволих до безсилля.
Як жаль усіх чоловіків і юнаків
Убитих на війні,
Й без сліду зниклих, і тих, хто ще досі в полоні.
І шкода сімей всиротілих,
Вдовиць всіх засмучених, аж почорнілих.
І що то за втіха для мами старої,
Що будуть синочки ,,посмертно герої"?
Мені дуже шкода, що ми такі дратівливі,
Ні в чому не винні й ні з чим ми не згодні.
А вбивство за гроші - сьогодні це мода,
Надивишся всього-так гірко, так шкода.
Та коли ж закінчиться війна й ,,беззаконна негода"
І настане, нарешті, справедлива свобода?
Та ми українці, тут наше коріння
Тут наші серце і душа, мова та почуття,
Тут перші спогади безцінні
І перші кроки до пошани й визнання.
Я, українка, і я така багата,
Бо у мене є все, що треба для життя,
А головне, що поруч рідні мама й тато
І найголовніше - це мир і сім´я…
Тож за все що я маю, подяку приношу
І дещо в молитві у Господа прошу:
,,Дай, Боже, Віри, кому не достачає.
Винагороди дай тим, хто завжди пробачає,
Дай радощів тим, хто коли-небудь сумував
І шлях покажи, коли хто заблукав.
Примирення-хто безперестанно пишався
І світло у темряві-всім недобачавшим.
Дай, Боже, сім´ю, хто ладен любити
І завтрашній день, щоб хотілося жити!
* * *
Державний навчальний заклад
"Київський центр професійно-технічної освіти"
Ноздрачева Анна Денисівна
***
У небі голубім курличуть журавлі,
Вони летять із синьої долини,
Летять ізвідти, де волошки голубі,
Летять ізвідти, де і море, й небо синє…
Дивлюсь на їх журливий клин,
І сльози навертаються на очі,
Не журавлі то, ой, не журавлі,
Це душі тих, хто зліг за Батьківщину,
Серце аж тріпоче…
Низький уклін же ж тим,
Що полягли за нас,
Тому, кому не було жаль ні тіло, ані душу,
Я дякую всім вам, що мир у світі є...
* * *
Державний навчальний заклад
"Київський центр професійно-технічної освіти"
Ноздрачева Анна Денисівна
Актриса
Я всего лишь актриса
Ну а сцена, кулисы, спектакль
- то жизнь,
Я иду средь теней,
Я играю лишь роли…
Каждый раз амплуа я меняю,
Иду через массу людей,
И в толпе отголоски оваций:
«Браво! Брависсимо!»
Я иду улыбаясь
Сквозь слезы и плач на душе,
И никто сквозь улыбку
Не видит эмоций и боли,
Я актриса, звезда,
Что сказать «angaje la destin»?
Принимаю тебя мимо воли…
* * *
Державний навчальний заклад
"Київський центр професійно-технічної освіти"
Ноздрачева Анна Денисівна
«Україно, рідна мати…»
Україно, рідна мати, рідная нене,
Дозволь тебе обійняти, пригорнуть до себе?
Твоя пісня ніжно лине
Співом солов’їним, наче пісня колискова,
Та малій дитині…
Ти пригорнеш,заспокоїш
У смутну годину,
Всіх ти любиш,всіх пригорнеш,
Як доньку чи сина.
До тебе схилюсь додолу
І скажу ласкаво:
«Ти душа моя рідна,
Ніжна і кохана!»
* * *
Державний навчальний заклад
"Київський центр професійно-технічної освіти"
Руденко Олена Петрівна
Завтрак с Богом
Малыш хотел увидеть Бога
И хоть туда, где Бог живет,
Довольно длинная дорога,
Он стал готовиться в поход.
Печенье, кексы, банки с соком
Сложи в походный рюкзачок.
И в путь пустился ненароком
Надев спортивный пиджачок.
Идет по парковой аллейке,
Вокруг покой и тишина.
И лишь под вязом на скамейке
Сидела женщина. Одна.
Он подошел, уселся рядом
И вынул сок из рюкзака.
Но был смущен соседки взглядом –
В нем были горечь и тоска.
Он предложил ей кекс лимонный,
Она с улыбкой приняла.
Застыл малыш завороженно –
Улыбка ангельской была.
Затем он поделился соком
И снова – ангельский привет.
Душа наполнилась восторгом,
Ну и улыбка – нежный свет.
Они до вечера сидели,
Ни слова не произнося,
Лишь улыбались, кексы ели.
Летела радость в небеса.
Тихонько начало смеркаться,
Идти пора уже домой.
И на прощание объятья
Открыл он женщине чужой.
И снова засветилась радость
В ее распахнутых глазах,
А чистоты небесной святость
Соединила их сердца.
Едва явившись на пороге,
Он маме рассказал секрет:
«Я завтракал сегодня з Богом,
Ее улыбки краше нет!»
С душой обласканной участьем
И женщина домой пришла.
Сын изумился – сколько счастья
В глазах искрилось и тепла.
«Я в парке завтракала с Богом,
Меня он кексом угощал» -
Неслось восторженно с порога –
«И, знаешь, он совсем не стар»
* * *
Державний навчальний заклад
"Київський центр професійно-технічної освіти"
Руденко Олена Петрівна
Ночь. Тишина. Рожденье.
Ночь, тишина, рожденье
Божьего Сына Христа,
Свыше неслись откровения.
А в небе сиять остался
Звезды новоявленной лик…
Только в тиши рождался
Жизни рождённой крик.
И ангелов чудное пенье
Коснулось сердец пастухов.
К Мессии на поклоненье
Спешили они от шатров.
Он, не во дворцовых палатах,
Не в злате, и не в серебре.
В пещере, в убогих яслях,
В бедной людской простоте.
Младенец беспомощный, тихий
Был точно такой, как и все,
В теле рождений для жизни
На нашей большой земле.
Но взгляд необычно кротких,
Задумчивых, ласковых глаз,
Как будто бы видел дорогу,
Что шла на Голгофу за нас.
И словно хотел поведать
О смысле жизни своей.
О том, что оставил небо
Ради несчастных людей.
О судном своем ученьи,
Которому жить на века.
О благодати спасенья,
Что Божья дарует рука.
И об ужасном распятье,
Где кровь будет он проливать,
О смерти – холодным объятья.
Все нужно ему испытать.
Сбылось проченное Богом
И нам не забыть никогда
Младенца, что в яслях убогих,
Родился для мук креста.
* * *
ДПТНЗ «Міжрегіональний центр
ювелірного мистецтва м.Києва»
Галасюк Аміна
З’єднати душу із землею?!
Чи полетіти душею до небес?!
Покрите серце все іржею
Жажде ще старих чудес.
І проростають мої крила
З жахливим болем у спині.
Терпіти всі страждання тіла,
Щоб бути десь на висоті.
Хіба існує щось у світі,
Що не болить вночі?!
Якщо згублю себе між неба?!
Якщо проп’ю я всі шляхи?!
Хіба я так дійду до тебе?!
Хіба так зникнуть всі страхи?!
Але якщо я втрачу небо, якщо проп’ю я всі шляхи свої,
То як я житиму без тебе?
Мене ж з’їдять мої страхи….
* * *
ДПТНЗ «Міжрегіональний центр
ювелірного мистецтва м.Києва»
Галасюк Аміна
Не люби меня, я больная.
Не хочу я быть чьей-то любимой.
И вообще, что такое любовь?
Ненавижу сопливые фильмы.
Не люби меня, я бездушная.
Во мне близкие мрут как мухи.
Посылаю конечно с отдушиной,
Если люди со мной, как змеюки.
Не люби меня - я несчастная,
Всеми брошенная, покалеченная.
То тебя посылаю подальше я,
То тебе же бросаюсь на плечи.
Не люби меня - я забытая.
У меня вечера одиночества.
Я морально всеми избитая,
А кому такую захочется?!
Не люби меня я - жестокая!
И вокруг меня людям больно.
Не люби меня - я ведь раненая.
Не люби меня, так спокойнее.
* * *
ДПТНЗ «Міжрегіональний центр
ювелірного мистецтва м.Києва»
Галасюк Аміна
Мам, а ты меня прости
За все мои моменты глупости
И за резкие слова….
Мам, прости за то, что иногда могу я накричать,
Нагрубить или что-то важное забыть.
Мам, ты меня за все, за все прости.
И запомни, что никогда не уйду, не предам.
Мам, ты же знаешь, что за тебя пойду по головам?
Я люблю тебя, ты же это знаешь, мам?
* * *
ДПТНЗ «Міжрегіональний центр
ювелірного мистецтва»
Забродська Світлана
Ти знаєш кожне моє слово,
Чекаєш усмішку мою…
Люблю барвисту свою мову,
А більше матінку свою.
Вона навчила мене жити
І вірити в хороше все,
І як же далі не любити,
Коли ти любиш так мене?!
Тобі доводилось терпіти
І витрачати купу сил,
Для того, щоб мене зростити
І досягти таких вершин.
Та не забутнє твоє слово,
Завжди підтримає мене
Не відрікай же свою мову,
Вона не підведе тебе!
* * *
ДПТНЗ «Міжрегіональний центр
ювелірного мистецтва»
Забродська Світлана
І за життя ти не побачив щастя,
Ти не відчув тих сил.
Коли тобі здавалось важко,
Ти не переставав іти,
Тобі усе здавалося прекрасним
Ти в мить забув про біль,
Але тобі ще не було так тяжко
Переконувати себе без сил,
Ти йшов і вірив в перемогу,
Ти не здавався і не втік .
В страшній війні між щастям й долею
Ти вірив в рідних та близьких!
* * *
ДПТНЗ «Міжрегіональний центр
ювелірного мистецтва»
Забродська Світлана
Вона була для всіх незрозуміла,
І люди думали завжди,
Що десь в душі вона не винна
Та в глибині горіло все.
Вона чекала захід сонця,
Та кожен ранок з повна сил
Вона дивилась у віконце,
З надією про вічний мир.
Вона з тобою до кінця не буде,
Не знатиме куди іти.
І що в житі її там буде,
Їй доведеться рано чи пізно піти.
Щоб більше не було того бажання,
Щоб більше не було таких втрат,
Щоб забути про все своє кохання,
Щоб не було більше цих витрат
Із силою і вірой в краще,
Без сумнівів вона пішла
І вірила що знайде краще!
Та на жаль цього ще не знайшла...
* * *
Вище професійне училище №33 м. Києва
Туча Дарина гр 211
Мелодію скрипаль дограє.
І серце битись припиняє
Болить, кричить, рветься і плаче,
Навіщо помер ти козаче?
Покинув рідну Україну
І милую свою родину...
Пішов я вірою служити,
Сім’я твоя буде тужити...
Тож чесно ти служиш, вояче,
Коли твоя країна плаче.
* * *
Вище професійне училище №33 м. Києва
Туча Дарина гр 211
У кожної людини - Дар є Божий,
І унаслідувати його може кожний.
Той співає прекрасно,
А той малює калину красну.
Хтось до спорту має хист,
А хтось розуміє віршований зміст.
У когось друзів є багато,
А хтось дарує людям злато.
Дар кожному Бог дав унікальний,
І він цінний, навіть якщо мінімальний.
* * *
Вище професійне училище №33 м. Києва
Манке Марина група 310
Мам
Мам, ну не плач. Живым я вернулся.
Пусть даже контужен, без левой руки.
Я, мам, без тебя чуть не рехнулся.
Я даже плакал всерьез, по-мужски.
Ну что же ты плачешь? Надеюсь, от счастья.
Я рядом теперь навеки с тобой.
Знаешь историю, что меня стала частью?
О том, как внезапно стал я седой...
Как друзей хоронил, как пули свистели,
Как днями в руках держал автомат,
Как дома тушил, что пламенем горели...
Нет, мам, не герой. Я просто солдат.
Мам, помни и знай, ты мне жизни дороже!
Когда думал, что скоро умру,
Вспоминал, как встречала меня в прихожей,
С дискотек ждала ближе к утру.
Спасибо за все. Большое спасибо!!!
Мам, я очень сильно тебя люблю!
Знаю, я много наделал ошибок.
Обещаю, мам, свою жизнь изменю.
* * *
Вище професійне училище №33 м. Києва
Манке Марина група 310
Герою!
Любий солдате,
Воїне, Герою!
Охоронець мирного неба!
Хочу сказати,
Що ми всі з тобою
І наша в тобі потреба.
Як нікому відомо,
Що таке пекло.
І ціну людської душі.
У руки свідомо,
Хоча й не запекло,
Береш ти оті «калаші»...
Береш і стріляєш
Із болем у серці
По наших «сусідах-братах».
І зовсім не знаєш,
Що наприкінці,
Що прийде з-за горизонту...
Дякую тобі!
Від серця усього!
За все, що зробив на війні.
Почепи собі
Вірша оцього
Десь поряд з собою, на стіні.
Я ДЯКУЮ ЩЕ РАЗ
За те, що живий,
За моє мирнеє небо.
Настане той час,
І пістолет бойовий
Вже стане нікому не треба.
* * *
Вище професійне училище №33 м. Києва
Маткаримов Артем група № 214
Сторінками історії
Я рік за роком, згадую ту днину,
Після трагедій не минуло й року,
Коли на площу вийшов наш народ.
Політики почали нову гру,
Не просто так - усе їм остогидло,
Але тепер, не люди замість грошей,
Змінити все хотів тоді народ.
Тепер - у них країна на кону!
Вкраїнська молодь - наше майбутнє,
АТО - пекельні, чорні букви...
Вони тоді боролися за честь,
Вони, принесли стільки горя і біди.
Одні із перших піднялись на мітинг,
Вони забрали сотні... Ні, ще більше.
І першими попали до небес...
Десятки тисяч, хлопців молодих...
Не міг народ і далі так терпіти,
Маленькі дітки лишились без татка,
Народу не байдужа їхня смерть,
У матері - це був єдиний син,
Вони віддали Богу свою душу -
А може, брат не дочекався брата,
Жорстока плата за свободу й честь.
Хоч дуже він цього хотів...
"Небесна Сотня", барикади, шини,
Кохана дівчина лишилася вдовою,
Проклятий "Беркут", вибухи щодень,
Її життя - вже втратило свій сенс.
Той крик людей, що мирно жить
Вона відправила коханого з тугою, хотіли,
На згадку, віддала йому свій хрест..
За стільки літ, відлуння має ген...
Вона чекала, думала, що діжде...
Всі мали думку, що Майдан
Але війна проклята робить все сама: скінчиться,
Лишає діток з малку сиротою,
Наступить мир, і буде все гаразд.
Дружин - вдовою, всю сім'ю - без
Але печаль сама ж бо не приходить, сил...
Минув Майдан - прийшла нова біда...
Роки ідуть, а пам'ять - не вмирає,
Хто ж міг подумать, що найближчі
Хто шкодив нам - поплатиться і сам. люди,
Хвала усім, хто мир наш захищає,
Прийдуть, і зазіхнуть на твій шматок?
Про кожного є пам'ять у серцях!
Ніхто не думав, що ось та країна,
Розгорне той пекельний клуб ниток!
* * *
ДПТНЗ «Київське вище професійне училище водного транспорту»
Сторчакова Анастасія
«Життя поза екраном»
Говорите, що життя у вас немає???
Що скрізь егоїзм, злочин, брехня, карма людська???
Говорите, потворне у вас зараз життя???
Погані умови, думки, негаразди в суспільстві???
Ні!!!
Ви блукаєте по колу ілюзій.
Погано тоді, коли не бачиш, не чуєш, не відчуваєш.
Коли останні хвилини рахує життя.
Коли діти холодні, голодні, «голі», бездомні,
Жахливо тоді, коли останнє, останнє втрачаєш в житті.
Скажи, чи жахливе маєш життя ти???
Цінуйте життя!
Злети й падіння.
Цінуйте день, хвилину, секунду, найважливіших у світі людей.
Цінуйте життя, бо воно в нас одне, і, на жаль, дуже коротке.
* * *
ДПТНЗ «Київське вище професійне училище водного транспорту»
Сторчакова Анастасія
«Така, яка є»
Я така, яка є, і не буду ніколи інакшою,
Бо такою я стала і залишуся навіки!
Я наївна буваю, буваю й мінлива,
Але такої, як я, не знайдеш ніде.
Я така, яка є, я вмію любити.
Хто побачить, не зможе забути мене.
Я вмію пестити, вмію й грубити,
Я вмію рятувати, вмію й губити.
Бо такою я стала і залишусь такою.
Я трохи сумую, трохи сміюся,
Я безстрашна буваю, але і боюся.
Я така, яка є, я люблю допомагати,
Але буває, що можу й зневажати
Я буваю вільною, я буваю самотньою.
Я трохи поплачу у вас за спиною,
Витру сльози і мило у відповідь засміюся.
Бо така, яка є, і такою й залишуся.
* * *
ДНЗ «Київський професійний коледж
з посиленою військовою та фізичною підготовкою»
Рабош Юрій, група 10-3
ДІТИ УКРАЇНИ
Віддайте мир! І не кладіть
Нам до портфелів в школу зброї!
Нам мирне небо поверніть!
І ясне сонце, місяць, зорі!
Віддайте спокій України!
Її кордони поверніть!
Віддайте тишу солов’їну
І пам’ятки усіх століть!
Віддайте мамину усмішку!
Додому татка поверніть!
А політичні всі потішки
Собі назад ви заберіть!
Ми вільні діти України,
Ми хочем злагоди та миру!
Отримать в спадок не руїни,
А добру і міцну родину!
Де ж наша незалежність, гідність, єдність?
Безпека, захист де? Нема!
Лиш залишилося молитись
«О прибавлении ума»!
Ми вірні діти України,
В нас не забере її ніхто!
І не поставить на коліна!
Це доведуть бійці АТО!
* * *
ДНЗ «Київський професійний коледж
з посиленою військовою та фізичною підготовкою»
Рабош Юрій, група 10-3
ДО ЛЮДЕЙ
Хто право дав людині смертній
У іншої забрать життя?
І хто дозволив лютій смерті
У матері забрать дитя?
Хто ненависною і чорною рукою
Зробив на тілі батька рани,
Пропороті війною злою,
Залишив шрам в душі у мами?
Чому зосталась доня сиротою?
За що не знають внуки діда?
Чому дружина стала удовою
І хто наслав на нас ці біди?
Щодня готуючись до бою
Ми забуваєм про свій вік
Невже нам мало в світі горя,
Невже не вистача калік?
За що така нащадкам доля
І як нам захистити їх?
О, люди! Люди! Схаменіться!
Брати і сестри, горе нам!
Навколо себе озирніться,
Господь воздасть всім по ділам!
* * *
ДНЗ «Київський професійний коледж
з посиленою військовою та фізичною підготовкою»
Рабош Юрій, група 10-3
БАТЬКОВІ
Чорніє день, чорніший ночі,
Чорніший дня, коли зірвавсь Чорнобиль.
Чорніє кров в землі, а очі
Й душу попіл чорним робить.
І розум тліє, лише білим
На фото плямка з УЗД.
Та чорне горе, - серце мліє, -
В труну бійця за мир кладе.
І чорні сльози на могилі
Уже зробили світ не милим.
Чому? Навіщо? Звідки? Як?
І що за чорний долі знак?
Та марно, - голосу нема!
Чому так швидко? Чому війна?
Я жить не хочу вже сама!
Кохання, мрії – все дарма!
Аж ось під серцем схаменувсь метелик…
Барвінком вже дорогу стелить.
І не згаса в душі надія,
Що світ усе ж, та стане білим.
Роки, тривоги, суєта.
Сивинки ранні, сльози, туга.
Син підростає… Чорнота
Вже розповзлася від напруги.
Вже сліз нема – все не дарма.
І зрозуміло, так мало буть.
І вже за руку вдвох із сином
До цвинтаря укотре йдуть.
Маля,всміхаючись спитало:
- Ми на могилі? Хто тут, мамо?
- Це тато твій! Його давно не стало.
- Чому давно? Чому не стало?
Чому мені не говорили?
Він що, помер? Його убили?
- Ні, синку! – й обнялись обоє.
* * *
ДНЗ «Київський професійний коледж
з посиленою військовою та фізичною підготовкою»
Буяло Лілія, група 15-2
Я піду полем, де колосся самотньо вітру гомонить,
Де плаче жито, де стежина і де… так серцю хочеться співать,
Я піду лісом, на узліссі серед диких трав і кущів…
Самотньо стоїть калина і співає, а я… чую її спів.
Я селом піду. Там українці
Є там козаки і розмальовані хатки.
Там мальви, маки, кобзарі і серце там…
А біля хати розцвітуть весною садки.
Я Україною йду! Я йду Майданом.
Там серце моє вже не біжить,
Воно спинилось над згорбленою матір’ю,
Що сина втратила в війні.
Майдан – живий. Завжди він був живим.
Й за нас серед війни
(Холодної, голодної війни)
Я помолюсь.
Я знову піду полем,
Але не сонце, не сонце світить з неба до землі.
Тяжкий дим і ворожі літаки…
А я все йду і молюсь, Україно, тобі.
* * *
ДНЗ «Київський професійний коледж
з посиленою військовою та фізичною підготовкою»
Буяло Лілія, група 15-2
Звернення козака
Ми не забудемо, ми не пробачимо,
Ми зміним все і будем жить
В країні славній і багатій,
В країні мирній, в краю своїм!
Ніхто не в праві над нами знущатись,
Ми вільні і ми маєм право жить!
Наше життя, наша воля, наша правда,
Наша країна, наші закони, наш крик.
Я буду поряд, якщо треба захистити Батьківщину,
І я не один такий,
До бою за славну Україну,
Під вистріл автоматів підуть сотні козаків.
І буде литись кров, але ніколи,
Я не продам свою волю і свій край!
Я - вільний син свого народу,
За Волю, за Україну, за мирне Життя.
* * *
Київський професійний будівельний ліцей
учениця групи 15 Отрокова Альбіна
Единый раз вскипает пеной
И рассыпается волна.
Не может сердце жить изменой,
Измены нет, любовь-одна.
Мы негодуем, мы играем,
Мы лжём, но в серце - тишина.
Мы никогда не изменяем,
Душа - одна, любовь - одна.
Однообразно и пустынно,
Однообразием сильна
Проходит жизнь, и в жизни длинной
Любовь - одна, всегда - одна.
Любви мы платим нашей кровью,
Но верная душа-верна.
И любим мы одной любовью.
Любовь - одна, как смерть- одна.
* * *
Київський професійний будівельний ліцей
учениця групи 15 Отрокова Альбіна
Что там было?
Ничто.
Кто там был?
Никто.
А на небе следы босых ног.
Вели прочь
В туман
Да в снег
И в обман.
Погоди!
Постой!
Расскажи ещё
О том,
О сём
Ерунду, пустяк.
Всё равно о чём.
Тишины боюсь.
Не молчи!
А в ответ мне -
Пустой, отдалённый
Звон.