«Добре роздумувати про славні війни в затишному кріслі . Інша справа - побачити це на власні очі.»

Баррі Ліндон

Зараз вже двадцять перше сторіччя. Мабуть, ніхто б і не подумав, що в такій країні, як наша, може бути війна. Ніхто не підозрював, що нас будуть знову катувати, вбивати. Але, на превеликий жаль, це знову повторюється. Перші мобілізації пройшли в березні 2014 року. Багато людей пішли без броні, нормальної зброї та іншого обладнання. Вони пішли, аби затримати наступ ворога.

Двоє хлопців, так, вони ще хлопці, навідались до нашої школи - навчально-виховного комплексу №240 "Соціум", - щоб розповісти їхню історію перебування в АТО.

Перший родом з Луганська. Тільки закінчивши університет, в кінці травня, подався у батальйон. Біля його двору була військова частина, яку часто обстрілювали сепаратисти. Він не міг більше на це дивитися і тому пішов у «Азов». Там він пройшов повну бойову підготовку до війни: тренування під водою, розстановка маскувальних сіток, їзда на важкій артилерії та швидкі дії у полі бою. Також він розповідав про те, наскільки важко було в перші дні перед ворогом, коли зброї та артилерійських запасів не вистачало. Вже у зоні АТО його призначили начальником по прийому новобранців.

Про дитячі малюнки:«Когда приходит целый сундук детских рисунков, при слове «детских», я говорю про рисунки детей десятых и одиннадцатых классов, уж простите, слёзы на глазах наворачиваются. Потому что ты понимаешь, что каждый рисунок был сделан от души, от сердца.»

Другий воїн, ще навчався в інституті, тільки три роки тому закінчив школу. Він приймав участь в битві та визволенні Маріуполя та Мар’янки. Як він дізнався про «Азов»: біля його будинку хотіли закрити парк і збудувати будинок. На протест пішли якісь бабусі, але їх на тому будівництві побили. Наступного разу з ними пішов Влад з декількома друзями. Вони якось відбились, але було надто складно. Коли почались дії на Майдані, в ньому прокинувся патріот. Перед тим, як туди поїхати, він почав тренуватися у дворі. Потім, дійшовши певного результату, боровся на Майдані. Він казав, що не був прихильником ЄС. Але одного разу, побачивши відео, де Білецький казав, що набирає батальйон, він твердо вирішив, що піде воювати. Перший його досвід був, коли він стояв на блокпостах. Та якось ціла команда воїнів їхала в автобусі на завдання, а це автобус обстріляли так, що вікон в ньому зовсім не залишилось. Ніхто не постраждав, але був поранений тільки водій. Після деякої паузи, усі воїни з автобуса вибігли та пішли на штурм. Після маленької, але значної, перемоги вони відвоювали кулемет, а потім, навіть, вантажівку зі зброєю. У бій йшли усі без належної підготовки, відбір йшов по фізичній силі.

В нашу школу вже не перший раз приїжджають воїни з АТО. І кожен раз для нас начебто перший. Ми переживаємо разом із ними, пишаємось ними. Вони наші захисники і вони, тільки вони, дарують нам спокій тут, у Києві. «Да, там идет война, там стреляют. Но когда ты приезжаешь в Киев и тут не слышно тех выстрелов и взрывов, ты понимаешь, что все-таки чего-то добился. Добился того, что враги не прошли дальше.» казав один з хлопців.

Можливо, ми не відчуваємо фізичного болю, який відчувають жителі окупованих місць. Але можемо відчувати той скорботний настрій східної України, можемо співчувати та допомагати всім, чим тільки можна. І це є нашим обов’язком.

Наші діти в свою чергу заспівали воякам про своє ставлення до нинішніх подій «Я не хочу грати у війну», а також презентували велику кількість малюнків, поробок, солодощів та маскувальну сітку, яку виготовили власноруч. Дякуємо всім небайдужим за допомогу, а хлопцям бажаємо сил, здоров′я, витримки та повернутися скоріше додому живими та з перемогою.

Слава Україні!

Кисельова Ліза,
учениця 8г класу