Наступного тижня Верховна Рада в другому читанні розглядатиме законопроект "Про вищу освіту". Ухвалення парламентом цього багатостраждального закону вкрай необхідне для того, щоб у системі вищої освіти відбулися докорінні зміни, а Україна зробила впевнений крок уперед. 

Вистражданий закон

Новий закон про вищу освіту — це не точкові зміни, а системна реформа, яка пройшла всі етапи політичного діалогу, узгоджена з усіма зацікавленими суспільними групами. Це чітко вивірений проект кардинальних змін, яких бракує нашій країні і на які чекає українське суспільство. Цей закон буквально вистражданий освітянами, студентською спільнотою, ентузіастами освіти і науки. Його треба ухвалювати хоча б для того, щоб дати суспільству сигнал, що ми справді готові до змін.

Згадаймо, як усе відбувалося. Новий закон про вищу освіту — плід п'ятирічної боротьби за європейські цінності в освіті. За цей час до Верховної Ради було подано дев'ять проектів закону. Починаючи з 2010 р. колишнє керівництво Міносвіти не припиняло спроб закріпити свою монопольну владу у сфері освіти і науки. З цією метою депутатам підсовували нові законопроекти, які розширювали владні повноваження керівництва МОН. У відповідь студенти розгорнули так звану антиТабачну кампанію. 

На початку 2012 р. активісти домоглися від Кабміну створення спільної робочої групи для розробки законопроекту. Її очолив академік Михайло Згуровський. Документ готували за активної участі освітян, науковців, роботодавців, студентів. У його розробці брав участь і нинішній міністр освіти і науки Сергій Квіт. У результаті вийшов документ із системним баченням змін, який передає широкі повноваження університетам, роботодавцям і студентам. 

Проте першим до Верховної Ради Партія регіонів подала законопроект, написаний під диктовку міністерського лобі (№1187). До нього було запропоновано два альтернативні законопроекти: опозиційний №1187-1 від партій "Батьківщина", УДАР і "Свобода" та законопроект №1187-2 авторства групи М.Згуровського, поданий депутатом Віктором Балогою. Обидва альтернативні законопроекти мали спільні ідеї децентралізації, посилення університетської автономії та академічної свободи.

У травні 2013 р. комітет з питань освіти і науки вирішив — саме законопроект Згуровського (№1187-2) слід ухвалювати за основу, оскільки він прогресивний і, на відміну від опозиційного, має шанси на підтримку більшості парламенту. 

Проте навіть цей компроміс був неможливим за минулої влади, яка керувалася принципом "усе або нічого". Потім була Революція гідності, яка розпочалася за активної участі студентів. Ціною людських життів оплачено політичну волю до реформ у країні і можливість сьогодні ухвалювати закони для майбутнього, зокрема — цей закон про вищу освіту, який закладає нові, справді європейські підвалини функціонування українських університетів.

Європейська реформа

Новий закон про вищу освіту має кілька стрижневих ідей. Перша — демонополізація управління. Друга — автономія університету, академічна свобода викладача і студента. Третя — незалежне оцінювання якості вищої освіти. Четверта — розвиток науки в університетах і базування вищої освіти на новітніх наукових результатах. П'ята — академічна мобільність та інтеграція у європейський освітній простір.

8 квітня Верховна Рада підтримала цю ідеологію змін у вищій освіті, проголосувавши за законопроект у першому читанні. Далі до комітету з питань науки і освіти надійшло 959 поправок народних депутатів. Як голова комітету, не можу не відзначити самовіддану роботу всіх експертів робочої групи, представників академічних спільнот і громадськості, які працювали над текстом закону.

Чим викликана така жвава зацікавленість законопроектом? Насамперед, цей закон зачіпає суперечливі інтереси різних груп. Наприклад, є багато ректорів, які хотіли б зберегти одноособове керівництво у 
своїх університетах-вотчинах. А от викладачі прагнуть розширити вплив колегіальних органів управління. Роботодавці вимагають, щоб викладання в університетах відбувалося з урахуванням вимог ринку праці. Студенти хочуть розширити своє представництво і вплив в органах управління. 

Широка дискусія, яка розгорнулася між першим і другим читанням, істотно доповнила законопроект. 

Приміром, право присуджувати наукові ступені передається від чиновників до спеціалізованих учених рад. Та разом із розширенням прав посилюється й відповідальність. Уперше в освітньому законодавстві запроваджуються антиплагіатні норми. З'являється вимога ще до захисту оприлюднювати роботу в Інтернеті. Якщо після захисту в дисертаційному дослідженні буде виявлено плагіат, то голова такої ради, а також її члени, які надали позитивний висновок про роботу, будуть позбавлені права впродовж двох років брати участь у роботі спецрад. Їхні прізвища оприлюднюватимуться. Це добрий запобіжник від неякісних рішень. 

Учені ради зможуть самостійно здійснювати процедуру нострифікації, тобто визнавати закордонні дипломи викладачів, яких приймають на роботу, а також студентів, яких беруть на навчання. Нині дуже важко залучити до викладання навіть лауреата Нобелевської премії, бо це пов'язано із забюрократизованою довготривалою процедурою. 

Університети отримають право розміщувати кошти, зароблені від освітньої та наукової діяльності, на рахунках у державних банках. Цими коштами вони зможуть розпоряджатися, бо сьогодні такої можливості фактично немає. 

Разом зі збільшенням автономії університетів запроваджується система незалежного оцінювання результатів їхньої роботи. Зокрема, регуляторні функції виконуватиме не міністерство, а колегіальний орган — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Задум полягає в тому, щоб ліцензійну й акредитаційну експертизу проводили не корумповані чиновники, а ретельно відібрані фахівці з бездоганною репутацією, за чітко визначеною процедурою. Передбачено створення незалежних установ для оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. 

Крім того, передбачено розширення участі роботодавців в управлінні вищими навчальними закладами, формуванні стандартів вищої освіти, оцінюванні результатів навчання.

Законопроект робить нашу систему освіти більш упізнаваною і зрозумілою у світовому освітньому просторі. Запроваджуються визнані у світі три цикли вищої освіти: бакалавр, магістр, доктор філософії. 

Відповідно до європейських тенденцій зменшується максимальне навчальне навантаження на викладачів, що вивільнить час для їхньої наукової праці. Студенти також отримають більше можливостей для самостійної роботи. 

Пропонуються нові механізми самоврядування у вишах. Наприклад, передбачено прямі вибори ректора, в яких зможуть брати участь усі члени трудового колективу і представники студентського самоврядування. Сьогодні ректорів обирають через делегатів від трудового колективу. Як наслідок — результати виборів часто спотворюються.

Зрештою, законопроект унормує статус зовнішнього незалежного оцінювання. Це — одна з небагатьох системних реформ, яка забезпечила рівність доступу до вищої освіти, радикально зменшивши обсяги вступного хабарництва. Бажаючи відновити цей тіньовий ринок, попередня влада весь час намагалася нівелювати значення ЗНО, а то й скасувати його. Лише суспільний тиск не давав ділкам від освіти це зробити. 

***

Україна остаточно обрала європейський шлях розвитку. Ми повинні стати конкурентоспроможними поряд із найбільш розвиненими державами. А для цього необхідно стимулювати розвиток людського капіталу — найціннішого ресурсу країни в сучасному світі. 

Перший крок має зробити Верховна Рада наступного пленарного тижня, ухваливши в другому читанні та в цілому новий закон про вищу освіту — ключове рішення, якого потребує Україна.

Лілія Гриневич

«Дзеркало тижня. Україна» №21, 13 червня 2014
http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/