День Гідності та Свободи
Свято відзначається щороку згідно з Указом Президента 13 листопада 2014 року і встановлено на честь початку цього дня двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.
Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію, викликала обурення українців.
День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.
Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.
Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства – до масових мітингів, палаючих шин, "коктейлів Молотова" і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоюючи гідність та свободу, віддали свої життя 106 українців і ще понад 2 тис. отримали поранення. І це була лише ціна трьох місяців Євромайдану. Злочинна влада, падаючи, зробила все, аби потягти із собою у небуття і Україну, віддавши її на поталу "великому брату". Анексований Крим, війна на Донбасі, яка забрала життя вже понад двох тисяч українських військовослужбовців, шалений супротив корумпованого чиновництва всередині країни, хронічна золота короста олігархату - все це реалії сьогоднішньої України.
І українці – Небесна Сотня, воїни АТО, волонтери, кримські татари та українці, що сидять у путінських тюрмах – довели, що вона в них є. Свободу ж треба виборювати, а виборовши – відстоювати. Про це свідчить історія. І не тільки українська.
